Американський антрополог Герман Понцер десятиліттями вивчає, як люди витрачають енергію, і робить парадоксальний висновок: фізична активність не допомагає худнути так, як ми звикли вважати. Його дослідження ставлять під сумнів традиційні уявлення про метаболізм, дієти та зв’язок між рухом і втратою ваги.
Математика, пульс і стрес під ковпаком
У лабораторії Понцера в Університеті Дюка студентка Крістіна лежить під прозорим ковпаком, а її змушують вирішувати складні приклади усно. Водночас дослідники відстежують рівень її стресу, пульс і кількість CO₂ у видиху. Такий експеримент дозволяє оцінити, скільки енергії людина витрачає під час розумового навантаження. Підсумок: навіть без руху тіло може спалювати до 40% більше калорій — лише через стрес.
Занадто активні для приматів
Понцер у своїй книзі Burn і численних наукових публікаціях доводить: люди мають унікально високий рівень енергетичних витрат у порівнянні з іншими мавпами. В середньому ми спалюємо щодня на 20% більше калорій, ніж шимпанзе, на 40% більше, ніж горили, і на 60% більше, ніж орангутани — навіть якщо врахувати вагу тіла.
Ця енергетична перевага дозволила нам розвинути великі мізки, довге дитинство і тривале життя. Але вона має зворотний бік — накопичення жиру, який став еволюційною “страховкою”. У людей його в рази більше, ніж у інших приматів.
Тіло пристосовується до навантаження
Понцер разом з колегами використав метод подвійно міченої води для точного вимірювання добових енерговитрат у різних групах людей — від офісних працівників до африканських мисливців-збирачів. Виявилось, що навіть дуже активні представники народу хадза спалюють приблизно стільки ж калорій на добу, як малорухливі жителі США.
Тіло не збільшує загальні витрати енергії разом із зростанням фізичної активності — натомість починає “економити” на інших процесах: приглушує імунну відповідь, знижує запалення, сповільнює реакції на стрес. Цей механізм пояснює, чому навіть марафонці з часом витрачають менше калорій на однакову дистанцію.
Хто спалює більше за всіх
Завдяки глобальній базі даних із понад 6 800 учасниками, Понцер з’ясував: найвищий рівень метаболізму (з урахуванням маси тіла) мають немовлята віком 9–15 місяців. Їхній метаболізм перевищує дорослий майже на 50% — можливо, через стрімкий розвиток мозку та імунної системи. А ось підлітки та вагітні жінки, всупереч поширеній думці, не мають значного прискорення метаболізму.
Калорії як валюта життя
Понцер вважає, що наше тіло обмежене у своїй здатності перетворювати їжу на енергію — приблизно 4600 ккал/день для чоловіка вагою 85 кг. Елітні спортсмени, як-от учасники Tour de France, можуть перевищити цей ліміт лише завдяки обхідним маневрам — введенню поживних речовин внутрішньовенно або харчуванню кожні кілька хвилин.
Але для більшості людей ця межа є нездоланною. Тому, за словами Понцера, спроби “спалити” зайві кілограми спортом — стратегія, приречена на обмежений успіх. Дієта залишається найефективнішим інструментом для контролю ваги.
“Фізична активність рятує вас від хвороб, але найкращий інструмент для контролю ваги — дієта.”
Спорт — не для схуднення, а для життя
Попри свою “антирекламну” позицію щодо спорту як способу схуднення, Понцер наголошує на його критичній ролі для здоров’я. Активні люди рідше страждають на діабет, серцево-судинні хвороби, депресію. Фізичні навантаження покращують розподіл жиру і знижують ризики хронічних недуг.
Мисливці хадза залишаються активними у 70–80 років і не мають захворювань, типових для літнього населення Заходу. Тож вправи не мають зникати з нашого життя — просто не варто очікувати, що вони самі по собі знищать зайву вагу.
У світі, де культура фітнесу часто зводиться до гонитви за ідеальним тілом, Понцер нагадує: наш метаболізм не був створений для пляжу в бікіні. Він еволюціонував, щоб підтримувати розум, виживання і життя в спільноті.
Залишити коментар