Україна, яка ще до повномасштабної війни входила до трійки ключових постачальників волоського горіха для Грузії, фактично зникла з цього ринку. На тлі зростання попиту країна переорієнтувалася на інших експортерів.
За підсумками січня – листопада 2025 року Грузія наростила імпорт волоських горіхів на 11,2% – до 3056 тонн. У грошовому вимірі закупівлі зросли ще відчутніше – на 22,4%, до $13,1 млн.
Структура постачань за цей період суттєво змінилася. Лідером залишився Китай, який продав Грузії 1807 тонн горіхів на $7,9 млн. Другу позицію посів Узбекистан з показником 1042 тонни на $4,2 млн.
Третє місце дісталося Киргизстану – 162 тонни на $650 тис. Також у переліку постачальників були Чилі (20 тонн на $250 тис.) та Туреччина. Україна, яка раніше стабільно була серед основних гравців, у цій статистиці практично відсутня.
Для Грузії волоський горіх – не просто товар. Це базовий інгредієнт національної кухні та елемент повсякденного споживання.
“У середньому кожен мешканець країни з’їдає 1,04 кг горіхів на рік, що у вісім разів перевищує світовий показник. Це робить горіхи не лише культурним, а й важливим економічним продуктом для країни”.
Парадоксально, але на тлі скорочення експорту до Грузії Україна залишається одним із глобальних лідерів виробництва. У 2024 – 2025 роках країна посіла четверте місце у світі, зібравши близько 101 тис. тонн волоського горіха – більше виробляють лише Китай, США та Чилі.
За оцінками Київської школи економіки, у 2023 році експорт українських волоських горіхів приніс $77 млн. Водночас сама галузь перебуває лише на старті повноцінної комерціалізації: понад 95% продукції вирощують у приватних домогосподарствах.
Аналітики підкреслюють, що ключовий резерв зростання – у переробці. Очищені горіхи продаються майже вчетверо дорожче за неочищені, і саме вони сформували 72% експортної виручки у 2023 році.
Основними ринками збуту залишаються країни ЄС, на які припадає 58% доходів, а також Туреччина, Франція та Румунія.
“Волоський горіх – одна з найперспективніших експортних культур України. Він може стати флагманським продуктом аграрної інтеграції України в ЄС. Навіть попри війну, фрагментоване виробництво та політичні виклики українські виробники здатні конкурувати з провідними європейськими”.
У KSE наголошують: для цього необхідно забезпечити виробників саджанцями, консультаційною підтримкою та привести галузь у відповідність до вимог ЄС. Потенціал є, але шлях до його реалізації лише починається.
Залишити коментар