Григорій Жаткович, виходець із Закарпаття та уродженець села Голубине, став першим губернатором Підкарпатської Русі в складі Чехословаччини. Його біографія поєднала еміграцію до США, політичну дипломатію та прагнення автономії для русинів. Це унікальний приклад, коли доля регіону визначалася завдяки впливу емігрантської спільноти за океаном.
Народившись у 1886 році, у п’ятирічному віці він разом із батьками переїхав до Пенсильванії. Там Жаткович здобув юридичну освіту в Пенсильванському університеті, працював адвокатом у корпорації General Motors, а згодом зайнявся політикою. Його батько Павло був редактором газети «Американський руський вісник», яка стала важливим майданчиком для русинської громади в США.
Після розпаду Австро-Угорської імперії доля Закарпаття вирішувалася на міжнародних переговорах. У цей час у США мешкало близько пів мільйона русинів, і саме вони вплинули на політичні процеси. Очоливши Американську народну раду угро-русинів, Жаткович вів перемовини з президентом США Вудро Вільсоном і майбутнім главою Чехословаччини Томашем Масариком. У листопаді 1918 року він організував плебісцит серед американських русинів: дві третини висловилися за приєднання Закарпаття до Чехословаччини на правах автономії.

Весною 1919 року Жаткович представляв інтереси русинів на Паризькій мирній конференції, а в травні Центральна руська народна рада ухвалила рішення про приєднання до Чехословаччини. Уже в серпні 1919 року його призначили головою Директорії Підкарпатської Русі, а в травні 1920-го президент Масарик офіційно затвердив його тимчасовим губернатором регіону. Таким чином Жаткович став єдиним американцем, який керував територією, що пізніше увійшла до складу СРСР.
У своїй діяльності він прагнув створити самоврядний край і навіть називав себе «президентом Русинії». Восени 1920 року в Ужгороді він наголосив: «Я пообіцяв своєму народові, що його земля буде повноцінною автономією в рамках Чехословацької республіки». Проте Конституція Чехословаччини від 1920 року не дала обіцяних прав, а частину русинських земель включили до Словаччини. На той час у краї мешкало понад 600 тисяч людей, більшість з яких — русини, але регіон залишався економічно відсталим. Рівень грамотності не перевищував 50%, промисловість була слабко розвинена.
Через порушення домовленостей Жаткович у березні 1921 року подав у відставку. Президент Масарик подякував йому за роботу, а сам політик повернувся до США, де знову займався адвокатською практикою. У 1930-х він певний час підтримував ідею русинів як частини російської нації, проте під час Другої світової війни змінив погляди. Жаткович очолив Американську карпаторусинську конференцію, видавав газету «Карпатець» і знову виступав за об’єднання Закарпаття з Чехословаччиною. У 1942 році він став співзасновником Американського слов’янського конгресу, але залишив його через критику комуністичного впливу. Помер Жаткович у Піттсбурзі 26 березня 1967 року.

Його спадщина в Закарпатті залишається важливою. Попри нереалізовану автономію, саме завдяки його дипломатії регіон увійшов до складу Чехословаччини. Пізніше Закарпаття стало частиною УРСР, а нині є областю України з багатою культурною спадщиною. За переписом 2001 року, на його території мешкає понад 1,25 мільйона людей, з яких більшість — українці. Історик Пол Роберт Маґочі відзначає, що діяльність Жатковича була ключовою в інтеграції краю до Європи. Цей маловідомий епізод історії показує, наскільки сильним може бути вплив еміграції на долю батьківщини.









Залишити коментар