Вашингтон досі ігнорує липневий запит Берліна від 2025 року щодо постачання крилатих ракет Tomahawk, а німецькі дипломати зіткнулися із серйозними труднощами в комунікації між посольством і Пентагоном. На тлі охолодження відносин із США міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус планує особистий візит за океан. Мета поїздки – переконати команду Дональда Трампа виконати угоду 2024 року. Проте паралельно Німеччина вже шукає запасні аеродроми. Очільник оборонного відомства ФРН здійснив неочікуваний візит до Києва, де обговорив із українським колегою далекобійні удари. Берлін фокусується на спільній розробці найсучасніших безпілотних систем великої дальності для зміцнення безпеки.
Шукати альтернативу довелося через виснаження американських арсеналів, яке детально проаналізував центр CSIS на основі витрат семи ключових типів ракет до можливого загострення в Ірані. До початку конфлікту Пентагон мав 3 100 ракет Tomahawk, але понад 1 000 вже витрачено. Поточне виробництво компанії RTX становить 47 одиниць на місяць. Виробник планує наростити темп до 1 000 штук на рік завдяки інвестиціям. Проте семирічні контракти змушують сумніватися в можливості одночасно закривати внутрішні потреби США та експорт. Схожа криза зачепила й інші системи:
- Ракети JASSM: довоєнний запас становив 4 400 одиниць, витрачено понад 1 000. Lockheed Martin випустить 396 штук у 2026 році з планом виходу на 860. ВПС США хочуть закупити 4 300 ракет до 2031 року, а загальний план армії – 11 000 одиниць, що загрожує зривом поставок союзникам.
- Ракети THAAD: арсенал налічував 2 300 штук, але витрати сягнули 1 040 – 1 430 одиниць при виробництві 43 ракети на місяць.
- Ракети PrSM: найгостріший дефіцит, адже зі стартових 90 одиниць на складах військові вже використали від 40 до 70 штук.
Залежність від США стає небезпечною. Експерт Фабіан Гофман з Університету Осло зазначає, що Європа має три шляхи: купувати українське, шукати інші готові ринкові рішення або форсувати власні програми. За його оцінкою, саме українські дрони є єдиною реалістичною заміною Tomahawk (1 600 км) у найближчій перспективі. Тим часом європейські розробки безнадійно запізнюються. Проєкт ELSA за участю семи країн відстає від графіка на 18 місяців через запуск національних програм. Програма Land Cruise Missiles дасть плоди не раніше 2028 року. Рафаель Лосс із ECFR підтверджує – березнева угода 2026 року між Берліном та Лондоном принесе результати лише до середини 2035 року. Інші європейські проєкти також демонструють повільні темпи:
- Швеція та Нідерланди з листопада 2025 року створюють із GKN Aerospace реактивний дрон (аналог Barracuda-500 Anduril) із радіусом до 2 000 км, але перші результати будуть лише у 2028 році.
- Британський проєкт Brakestop (аналог “Паляниці” на 600 км) отримав 18 місяців відставання, серію перенесли з кінця 2025 на кінець 2026 року.
- Британська балістична ракета British Nightfall (600 км) восени 2025 року лише закладала 9 – 12 місяців на прототипи.
- Аналітики IISS у листопаді 2025 року визнали, що крім турецької Kara Atmaca (400 км), жодна європейська система не з’явиться раніше 2030 – 2035 років.
Купівля “з полиці” інших іноземних систем теж виявилася ілюзією. Американські AGM-158B JASSM-ER (1 000 км), які замовили Польща, Фінляндія та Нідерланди, почнуть постачати лише після відкриття заводу у Флориді у 2032 році. Ізраїльські ракети на кшталт Arrow, яку хоче Берлін, виснажені війною та залежать від згоди США. Південнокорейські Chunmoo (500+ км) вимагають тривалого часу на поставку. Хоча Варшава тут у кращому становищі, бо вже отримала 117 із 290 замовлених пускових установок. На цьому тлі європейські лідери починають діяти рішуче. Попри репутаційні скандали, прем’єр-міністр Норвегії Йонас Ґар Стьоре у лютому особисто відвідав офіс української компанії Fire Point для переговорів.
Цей візит відбувся на тлі серйозної політичної турбулентності навколо українського виробника. Заморожено спільне будівництво паливного заводу з Данією через оприлюднені плівки розмов бізнесмена Миндича, який перебуває в Ізраїлі, з ексміністром Умєровим. Злив відбувся якраз перед зустріччю щодо європейської ППО Freya, яку просуває власник компанії Денис Штілерман. Ситуацію підігріли й матеріали ЦПК про колишню роботу Штілермана в Росії. Але для Заходу головне – технології. Раніше під час візиту Президента Зеленського та міністра Фьодорова до Берліна німецька Diehl Defence вже уклала угоди з “Луч” та Fire Point. Зокрема, йдеться про партнерство у створенні ракети IRIS-T SLX із дальністю до 100 км.
Український далекобійний арсенал наразі є єдиною доступною зброєю стримування просто зараз. Державна компанія “Укроборонпром” та приватна Fire Point виробляють літак-камікадзе Ан-196 “Лютий” та дрон FP-1 із дальністю від 1 500 км. Так, вони поступаються Tomahawk. Наші системи повільніші, а бойова частина FP-1 становить 60 кг проти 454 кг у американської ракети. Нова модифікація FP-2 несе 105 кг, але лише на 200 км. Вони не пробивають бункери, а вражають лише “м’які цілі” на зразок НПЗ. Проте Рафаель Лосс із ECFR зазначає, що українська зброя, включно з ракетами Mars, Peklo та Palyanitsa (500 – 800 км), може стати основою майбутнього оборонного міксу Європи. Тоді як важчі програми на кшталт крилатої “Фламінго” (виробництво якої Штілерман оцінює у 200 одиниць на місяць) або балістичних FP-7 і FP-9 поки мають високі ризики та менші за заявлені характеристики.
Європа стоїть перед вибором без вибору. Російські стратеги на кшталт Караганова в інтерв’ю Дізену відкрито закликають до превентивних ударів по НАТО для завершення війни на своїх умовах. Водночас Київ, залежний від фінансової допомоги, перебуває у значно слабшій переговорній позиції, ніж Вашингтон, і готовий ділитися технологіями. Зараз Fire Point вже вивела два супутники на орбіту і планує запустити ще кілька десятків у 2027 році для проєкту Freya. Як каже сам Штілерман: “Ми продаємо незалежність у сфері безпеки”. Поки європейські столиці сперечаються через етичність співпраці, відмова від українських рішень створює небезпечний вакуум у сфері стримування агресора.
Залишити коментар